Чому частина дітей успішно освоюють шкільні премудрості, а інша частина - з тягарем на плечах? Чому вже в першому класі дитина стає невстигаючою?

Насправді поняття «невстигаючий учень» неоднозначно. Фахівці виділяють неуспішність, так би мовити, глобальну (коли дитина з гнітючою стабільністю «не тягне» обидва основні предмети - і математику, і мову, тобто письмо + читання) і специфічну (неуспішність лише з окремих предметів: наприклад, читає дитина чудово, а от математика їй не дається зовсім - або навпаки).

Пояснюються ці два різних види відставання у навчанні (глобальний і ситуативний), звичайно, різними причинами, але головні з них - недоліки у розвитку пізнавальної сфери та низька мотивація у дитини.

Психологи виділяють зазвичай три групи невстигаючих першокласників:

- Дітки з низькою інтенсивністю навчальної діяльності;
- Дітки з низькою ефективністю навчальної діяльності;
- Дітки з поєднанням цих проблем в різній комбінації.

Діти, яких відносять до першої групи, що називається, «не знаходять себе» у навчанні. Як тільки з'ясовується, що вчитися не так-то просто, дитина втрачає до навчання інтерес і працює «упівсили», тому що головними його мотивом є не пізнання, а прагнення до визнання, похвалу, і / або лідерства. І якщо немає можливості бути першим у навчанні, дитина обирає найлегший для себе шлях: вона знижує інтенсивність занять до мінімуму (так, щоб «не перепадало») і концентрує свої сили замість цього на чомусь іншому.

Добре, якщо це «інше» виявиться соціально прийнятним позашкільним заняттям: спортом, прикладним мистецтвом і тошо. Однак нерідко справа йде гірше: дитина намагається завоювати лідерство в класі «всіма правдами і неправдами», залучаючи до себе увагу, як уміє - нерідко і асоціальними способами.

Словом, ці діти ходять в школу не вчитися, а спілкуватися і самостверджуватися. Оскільки кожен шукає те, що йому найбільше бракує, можна зробити висновок про те, що проблема криється саме в недоліку прийняття дитини оточуючими і самим собою, відсутністю у неї в свої 6-7 років спокійної впевненості в тому, що вона - хороша, кохана і успішнай .

Дітки другого типу, як то кажуть, і раді б, та не можуть. Їх труднощі пояснюються тим, що у них просто не вистачає словникового запасу, досвіду спілкування і пізнань про навколишній світ, загального інтелектуального розвитку. Це пояснюється або низьким культурним рівнем батьків, які не змогли всього цього забезпечити, або мікропораженіямі кори головного мозку у дитини (або і тим, і іншим разом).

Окремою підгрупою тут можна виділити ліворуких дітей (їх близько 10% - тобто в кожному класі як мінімум один знайдеться). Такі дітки мають певні особливості мислення, вони пишуть дещо по-іншому і навіть думають не так, як «звичайні» діти. На щастя, в наші дні практично вже не зустрічаються педагоги, які прагнуть «переучувати» таких малюків (оскільки тема про шкоду такий «перековування» вже давно досліджена і багаторазово озвучена): адже це не порок, не каприз і не впертість, це - особливість розвитку дитини. Однак програма середньої школи орієнтована як і раніше на дітей «традиційних», тому багато проблем лівши як і раніше залишаються актуальними: їм важче дається письмо, і саме їх стосується проблема «специфічної» (тобто - однобокою) неуспішності.

Діти третьої групи найбільш проблемні в сенсі прогнозу розвитку ситуації: вони психологічно не готові до школи. Іншими словами, такі дітки не вміють і не хочуть вчитися, їм незрозуміло, навіщо це взагалі потрібно і яке задоволення можна отримати від «добування» нових знань: інтелектуально вони абсолютно пасивні.

Джерело: http://perezvin.at.ua